ДП "Старосамбірське ЛМГ"

Герої Крут

Анатолій ДЕЙНЕКА: «Крути – наша військова, політична та духовна перемога!»

29 січня в Україні відзначають День героїв Крут. Цього дня у 1918 році невеликий загін, усього кількасот українських юнкерів, студентів та вільних козаків, затримав біля залізничної станції Крути на два дні наступ регулярного більшовицького війська на Київ. Наші сучасники схильні вважати цей день драматичною поразкою молодої Української Народної Республіки. Натомість депутат Львівської обласної ради Анатолій Дейнека вважає події під Крутами не тільки духовною, але й справжньою військовою перемогою. На прохання редакції він деталізував свої думки.


- Часто говорять, що під Крутами практично надарма було знищено цвіт української молоді, бо більшовики все ж таки захопили Київ. Переконаний - це хибна думка.
Насправді бій під Крутами став справжньою військовою і політичною перемогою українців.
По-перше, бій під Крутами допоміг підписати мирний договір між урядом Центральної Ради та Німеччиною, котра допомогла звільнити Україну від більшовиків у тому ж таки 1918 році. Адже до Брест-Литовська, крім делегації Центральної Ради прибула група переговірників від нашвидкуруч проголошеної у Харкові «радянської України». Більшовики домагалися визнання «харківської делегації» офіційним представництвом України. Головним аргументом мав стати контроль червоних над Києвом. Звитяга студентів дала Києву додаткових два «українських дні», котрі фактично врятувала Україну й дали змогу евакуювати з Києва український уряд.
По-друге, з військової точки зору - це був добре організований оборонний бій, де погано озброєні нечисленні українські добровольці зупинили більшовиків, не давши їм зненацька захопити Київ. До того ж російське військо зазнало кількатисячних втрат.
По-третє, саме події під Крутами змусили Центральну Раду створити регулярні збройні сили УНР, які протягом наступних кількох років наводили жах на вороже військо. А більшовики згодом змушені були утворити "Радянську Україну" вже у межах УНР, а не з «п’яти малоросійських губерній» (Київської, Харківської, Полтавської, Подільської, Волинської), на територіях яких ідеологи комунізму Лев Троцький і Володимир Ленін планували створити «українську автономію» у межах більшовицької Росії.
Українцям треба вчитися бачити свої перемоги. Це важка задача, оскільки за весь період іноземної окупації нас переконували у власній меншовартості, що історія України – це історія поразок. Поневолювачі методично нищили історичну пам'ять про українські перемоги. Однак на генетичному рівні ми пам’ятаємо наших героїв.
Ми маємо бій на горі Маківці, де підрозділам Січових Стрільців вдалося утримати фронт і зупинити наступ армії Російської імперії. Ми пам’ятаємо наступ Української Повстанської Армії на Янову Долину у Рівненській області, коли силами УПА було знищено два залізничних мости й зазнали нищівної поразки німецькі збройні сили. Ми повинні знати про бій під Жовквою, коли в березні 1945 року відділи УПА зупинили спробу військ НКВС відрізати військовий округ "Буг" від волинських лісів. Це все перемоги нашої героїчної історії.
На мою думку, 29 січня Україна мала б відзначати День захисника Вітчизни. Логічно було б цього дня віддавати шану героям Крут та мільйонам українців, котрі захищали свободу і незалежність своєї землі в княжих дружинах Київської Русі, у козацьких загонах Гетьманщини, в лавах армії УНР та ЗУНР, у сотнях Карпатської Січі та в підрозділах УПА. Перенесення Дня захисника Вітчизни на український день має стати спільним завданням для всіх політиків, які пишаються власним народом, власною історією та власними героями.



 

Copyright © 2019. All Rights Reserved.